Тема: Поняття про складальне креслення.
Багато предметів, якими користуються
люди у побуті і на виробництві, неможливо виготовити суцільними. Окремі їх
частини в процесі використання повинні зазнавати взаємних переміщень, інші
частини спрацьовуються чи руйнуються, і їх потрібно періодично замінювати. Тому
переважна більшість знарядь праці, побутових приладів, засобів пересування тощо
складаються з окремих частин, певним чином з’єднаних і пристосованих одна до
одної. Кожна з цих частин має своє призначення.
Окремо виготовлені частини, з яких складають
предмети різного призначення, називають деталями. Вали, осі, втулки, диски,
шківи, кришки, корпуси, кронштейни, важелі — все це деталі. Слід зауважити, що
деталі — це суцільні неподільні предмети.
Виріб, складений з окремих деталей,
називають складальною одиницею. Кількість деталей у виробі залежить від
складності його конструкції.
Креслення, які ви вчились виконувати
раніше — це креслення деталей. Щоб скласти виріб з окремих деталей або уявити
його будову, потрібне інше креслення — його називають складальним. На
складальному кресленні виріб зображують у складеному вигляді з усіма деталями,
що до нього входять.
На виробництві спочатку виготовляють
кожну деталь за її кресленням. Потім за складальним кресленням з’єднують їх у
виріб.
Щоб розглянути характерні особливості
складального креслення, звернемось до прикладу. На рисунку 200 наведено
складальне креслення підшипника. Такий виріб можна зустріти у багатьох машинах
і механізмах (транспортерах, підйомниках, кранах тощо) як опору для валів і
осей.
Рис. 1. Складальне креслення
підшипника
Креслення містить три основних вигляди:
головний, зверху і зліва, а також місцевий А. Ці зображення дають уявлення про
зовнішню форму підшипника і про взаємне розміщення його частин. На головному
вигляді виконано два місцевих розрізи, призначення яких — показати, як з’єднані
між собою окремі деталі підшипника. Місцеві розрізи на вигляді зліва необхідні
для з’ясування форми отворів. Зверніть увагу, що на розрізах суміжні деталі
заштриховано у різних напрямах. Це зроблено для того, щоб краще відрізняти контури
окремих деталей на складальних кресленнях.
Креслення підшипника має невелику
кількість розмірів. Це також характерна особливість складального креслення.
Як і на всіх кресленнях, у правому
нижньому куті складального креслення розміщують основний напис. У ньому
зазначають назву виробу та деякі інші відомості про нього.
Складальні креслення, на відміну від
розглянутих раніше, містять зображення взаємозв’язаних деталей. Зображений на
рисунку 1. підшипник складається з 11-ти деталей. Усі вони показані на
кресленні. Відомості про кожну деталь (її назва, кількість у виробі, матеріал
деталі) заносять у спеціальну таблицю, яку називають специфікацією. Щоб скласти
специфікацію, кожній деталі призначають порядковий номер, який проставляють на
поличках ліній-виносок.
Основні елементи складального креслення
Зображення. Ними можуть бути вигляди, розрізи й перерізи.
Вигляди розташовують у проекційному
зв’язку. Крім основних застосовують місцеві і додаткові вигляди. Наведений на
рисунку 1. місцевий вигляд пояснює розміщення кріпильних елементів.
Щоб виявити будову виробу, складальні
креслення звичайно містять розрізи й перерізи. Розрізи можуть бути
повними й місцевими. На симетричних
зображеннях поєднують половину вигляду з половиною розрізу (чи їх частини). За
допомогою перерізів пояснюють форму окремих деталей, що входять до складу
виробу.
Вибір зображень на складальному креслені
залежить від потреби з’ясування форми і взаємного розміщення деталей виробу.
Виконують зображення на складальних
кресленнях за вже відомими вам правилами. Тут ми лише нагадаємо деякі з них.
- 1. Вигляди, розміщені у
проекційному зв’язку, не позначають і не надписують.
- 2. Додаткові і місцеві вигляди
позначають стрілкою з літерою (як на рисунках 192, 193).
- 3. Розрізи позначають
розімкненою лінією із стрілками і літерами.
- 4. Якщо січна площина збігається
з площиною симетрії і зображення розрізу розміщене на місці відповідного
вигляду, то розріз не позначають.
- 5. Місцеві розрізи обмежують
суцільною тонкою хвилястою лінією.
- 6. Штриховка однієї деталі (чи
однакових деталей) на всіх її зображеннях виконується з нахилом 45 в один
бік із однаковою відстанню між лініями.
- 7. Суміжні деталі штрихують в
різні сторони.
- 8. Місце дотику двох суміжних
деталей показують однією суцільною товстою основною лінією без її
потовщення (подвоєння).
- 9. Якщо в розріз потрапляють
три і більше деталей, що дотикаються, то змінюють відстань між лініями або
напрям штриховки (див. рис. 1).
- 10. Більшу відстань між лініями
штриховки залишають для більших деталей.
- 11. Вузькі площі перерізу,
ширина яких на кресленні дорівнює 2 мм або менше, показують зачорненими.
Розміри. Ви вже знаєте, що за складальним кресленням виріб збирають з окремих
деталей, виготовлених раніше. Тому розміри окремих деталей на складальному кресленні
не потрібні і їх не наносять. На ньому потрібні лише ті розміри, які визначають
правильне розміщення деталей у виробі, розміри поверхонь чи елементів, якими
приєднують складальну одиницю до інших виробів. На всіх складальних кресленнях
наносять розміри, які визначають найбільші довжину, висоту і ширину виробу,
тобто габаритні розміри.
Звернемося до креслення на рисунку 1.
Розміри 45, 24 і 18 визначають правильне розміщення деталей у виробі. Для
встановлення і закріплення підшипника за місцем призначення передбачені чотири
отвори Ø 6 у плиті. їх положення визначають розміри 60 і 20 — їх називають
установочними. За розмірами Ø 12 і 26 у підшипник встановлюють вал — це
приєднувальні розміри. Габаритні розміри підшипника — 70, 62 і 30.
Специфікація і номери позицій. На складальному кресленні всі складові частини виробу нумерують
(згадайте, для чого це роблять). Ці номери називають позиціями. Номери позицій
наносять на горизонтальні полички, від яких проводять лінії-виноски, що
закінчуються точками на зображеннях деталей. Якщо зображення невелике чи
зачорнене у перерізі, лінію-виноску закінчують стрілкою. Полички і
лінії-виноски проводять суцільними тонкими лініями.
Позиції показують на тих зображеннях, на
яких відповідні складові частини проеціюються як видимі, — як правило, на
основних виглядах чи розрізах. Щоб легше було знаходити номери позицій на
складальному кресленні, полички групують у рядок чи стовпчик на одній лінії і
розміщують паралельно і (або) перпендикулярно до основного напису (рис. 2, а).
Для групи кріпильних деталей, призначених для одного місця кріплення
(наприклад, болт, гайка і шайба) застосовують спільну лінію-виноску (рис. 2,
б). У цьому разі полички сполучаються тонкою вертикальною лінією.
Рис. 2. Розміщення поличок
ліній-виносок з номерами позицій: а — загальне правило; б — для групи деталей
Лінії-виноски проводять так, щоб вони не
були паралельними до ліній штриховки, а також не перетинались між собою і з
розмірними лініями.
Номери позицій, призначені деталям
виробу, заносять до специфікації. Для складних виробів специфікації виконують
на окремих аркушах формату А4. На навчальних кресленнях і на кресленнях формату
А4, якщо виріб не складний, специфікацію суміщують з кресленням і розташовують
над основним написом, як це показано на рисунку 1. Форму специфікації
наведено на рисунку 3.
У першій (крайній зліва) графі
специфікації записують зверху вниз порядкові номери (позиції) деталей виробу.
У другій графі записують назву деталі.
Для крипільних (або інших стандартних деталей) тут же записують їх умовне
позначення. Наприклад, «Гайка М5», «Болт М5 х 38».
Рис. 3. Специфікація до складального
креслення
У третій графі зазначають кількість
кожної з деталей, з яких складається виріб.
У четвертій графі записують назву
матеріалу, з якого виготовлено деталь.
Графа «Примітка» містить додаткові
відомості про деталі, що входять до складу виробу
Комментариев нет:
Отправить комментарий