Група 12. Число 07.12.2020. Тема.Асинхронний двигун з короткозамкненим ротором.

 

1.Асинхронний двигун з короткозамкненим ротором, ковзання.

Конструкція

Прилад складається з основних вузлів, які в свою чергу мають ряд додаткових деталей:

1.     1 вал

2.     2 підшипники

3.     3 підшипникові щити

4.     4 лапи: спосіб кріплення на основу

5.      5 захисний кожух

6.      6 задні підшипники

7.      7 крильчатка

8.      8 додаткові щити

9.      9  ротор

1       10статор  

1       11 клеми.

 

Асинхронна машина – найбільш поширений тип сучасних електричних машин. Асинхронна машина може працювати, як в якості двигуна, так в якості генератора. Оскільки асинхронний двигун має просту конструкцію, дешевий у виробництві та для свого обслуговування не потребує висококваліфікованого персоналу, то він отримав широке застосування, як в промисловості, так і в побутових умовах.

Асинхронна машина (рис. 1.1) складається із двох основних частин: нерухомої частини статора (рис. 1.1а) та обертової частини – ротора. Ротор може бути виконаний у двох варіантах: короткозамкнений (рис. 1.1б) і фазний (рис. 1.1в).

Рис. 1.1. Асинхроний двигун розібраний

На нерухомій частині двигуна – статорі 1 (рис. 1.1а) розміщується трифазна обмотка 2, яка живиться трифазним струмом. Початки та кінці трьох фаз обмоток виводяться на загальний щиток (клемник), закріплений зовні на корпусі двигуна. Оскільки в обмотках статора протікає змінний струм, то по магнітопроводу статора проходить змінний магнітний потік. Для зменшення вихрових струмів, що виникають в магнітопроводі, його роблять з окремих штампованих листів легованої сталі завтовшки 0,35-0,5 мм. Листи, ізольовані один від одного, з виштампованими пазами для обмотки стягують між собою болтами, ізольованими від статора. Зібраний сердечник статора 1 закріплюють у алюмінієвому чи чавунному корпусі 3 двигуна.

Ротор також збираютьз окремих листів сталі (рис. 1.2б). У випадку короткозамкненого – у пази ротора закладають стержні, які з двох сторін припаюють до кілець (рис. 1.2а). Якщо при виготовленні сталевого сердечника, статора і ротора приймають всілякі заходи по зменшенню вихрових струмів, то короткозамкнуту обмотку ротора («біляче колесо» - рис.1. 2а) прагнуть виконати так, щоб індуковані струми отримували в ній на своєму шляху якомога менший опір, для чого всі місця спайки виконують особливо ретельно.

Рис.1. 2. Розібраний ротор [17]

 

Вал 4 ротора (див. рис.1.1) обертається в підшипниках, розташованих в підшипникових (опорних) щитах. Ці щити за допомогою болтів закріплюються на корпусі двигуна. На один кінець вала ротора іноді насаджується шків для передачі обертання робочим машинам або верстатам.

Аналізуючи недоліки асинхронних двигунів з короткозамкненим ротором, слід зазначити складність регулювання числа оборотів цих двигунів і великий пусковий струм у них. Ось основні причини, які привели до того, що разом з асинхронними двигунами з короткозамкненим ротором застосовуються ще й асинхронні двигуни з фазним ротором. Статори обох двигунів не відрізняються між собою.

На рис. приведений вид асинхронної машини з фазним ротором в розрізі: 1 - станина, 2 - обмотка статора, 3 - ротор, 4 - контактні кільця, 5 - щітки.

 

Відмінність між ними полягає тільки у будові ротора. Електродвигун з фазним ротором має ротор, на якому, як і на статорі, розміщено три фазні обмотки, сполучені мiж собою зіркою (інколи трикутником). Кінці фазних обмоток ротора приєднуються до трьох мідних кілець, закріплених на валу ротора і ізольованих як між собою, так і від сталевого сердечника ротора, внаслідок чого цей двигун отримав також назву двигуна з контактними кільцями. Перед пуском в хід на мідні контактні кільця накладаються вугільні щітки, які приєднані до пускового реостата. Введенням опору в коло роторної обмотки при пуску oбмежують струм ротора. Пусковий струм двигуна з фазним ротором не перевищує двократної величини нормального струму. По мірі розгону ротора опір пускового реостата виводять, і при досягненні ротором нормальної швидкості пусковий реостат закорочують.

Щітки, стикаючись з кільцями, які обертаються, під час роботи двигуна безперервно стираются. Тому в деяких двигунах роблять пристосування для підйому щіток після того, як двигун пущений в хід. Але підйом щіток викличе розрив ланцюга роторної обмoтки. Тому на вал ротора надягають муфту, яка може переміщатися по валу за допомогою важеля. На муфті є три зажими, які при подачі муфти замикають (закорочують) кільця між собою.

Якщо частота обертання поля , а частота обертання ротора , то режим роботі асинхронної машини можно характеризувати вводячи поняття ковзання :

.                                                 (1.1)

В режимі двигуна  асинхронна машина перетворює електричну енергію у механічну. Очевидно, що ротор двигуна повинен обертатися повільніше за обертання поля, з такою частотою, при якій струми в обмотці ротора, взаємодіючи з обертовим магнітним полем статора, сворюють електромагнітний обетровий момент, що врівноважує механічний гальмівний момент, утворений силами тертя та навантаженням на валу двигуна. Стабільний режим роботи двигуна буде при рівності цих моментів.

В режимі генератора  асинхронна машина перетворює механічну енергію у електричну. Ротор генератора обертається за напрямом обертання магнітного поля, яке створюється струмами в обмотках статора, з частотою більшою ніж частота поля. Звісно, що це можливо за умови дії сторонньої сили, яка обертає ротор. Тепер машина буде створювати гальмівний електромагнітний момент, який перешкоджає обертати ротор.

Можливий третій варіант , ротор трифазної асинхронної машини обертається за напрямом протилежним до напряму обертання поля, що створюється струмами статора. Такий режим має назву – режим електромагнітного гальма, оскільки при цьому в магнітопроводі машини розсіюється значна енергія на гістерезис та вихрові струми.

2.Обертове магнітне поле

Обмотки статора, що розміщені в його пазах розділені на секції та розташовані під кутом 120° одна до одної. Обертове магнітне поле створюється обмотками статора на які подається трифазна синусоїдна напруга. Тобто у котушках проходять струми (2), зсунуті один до одного на 120° (рис.4 ):

                                                                             (1.2)

Рис. 1.4. Характеристики обертового магнітного поля [4]

 

Характеристики обертового магнітного поля залежать від способу геометричного розміщення і кількості фазних обмоток статора. Зокрема, три однакових фазних обмотки, що розташовані під кутом 120° одна до одної, будуть створювати двополюсне магнітне поле. Якщо фазні обмотки з’єднати по схемі зірка і під’єднати до трифазного джерела електричної енергії то у витках котушок появиться струми, що створять магнітне поле. Напрями векторів індукції магнітних полів відповідних фаз зображені на рисунку (1.5), а значення відображені рівняннями:

                                        (1.3)

Рис.1.5. Напрями векторів індукції магнітних полів відповідних фаз [8]

 

Ці магнітні індукції додаються векторно, утворюючи магнітну індукцію результуючого поля.

3.Механічна характеристика асинхронного двигуна

Для стійкої роботи двигуна важливо, щоб автоматично встановлювалась рівновага обертового і гальмівного моментів, із збільшенням навантаження на валу двигуна повинен відповідно зростати обертовий момент. Це зрівноваження моментів відбувається так: при збільшень навантаження на валу гальмівний момент виявляється більшим за обертовой момент, внаслідок чого частота обертання ротора зменшується відповідно зростає  – ковзання. Підвищення ковзання приводить до збільшенням обертового моменту, і рівновага моментів відновлюється при новому значенні ковзання.

Для цілей електроприводу велике значення має залежність частоти обертання ротора двигуна від нанавантеження на валу , ця залежність носить назву механічной характеристики

Механічна характеристика асинхронного двигуна

 

ККД асинхронного двигуна

η=Р₂/Р₁.

Для сучасних трифазних асинхронних двигунів номінальне значення ККД складає 0,50,95. З підвищенням номінальної потужності двигуна ККД підвищується.

Використовуючи отримані рівності, можна вивести досить важливі енергетичні відношення для асинхронного двигуна.

Синхронна швидкість обертання магнітного поля.

Швидкість обертання магнітного поля називається синхронною і залежить від частоти струму в обмотці статора та кількості пар магнітних полюсів статора

4.Запуск асинхронного двигуна

1.Запуск трифазного асинхронного електродвигуна з короткозамкненим ротором до живильної мережі здійснюється трьома проводами, які підключають до початків обмоток статора. Обмотки статора асинхронного електродвигуна з'єднують за схемою зірки (С4, С5, С6 поєднують у загальний вузол) або за схемою трикутника (С4 із С2, С5 із С3, С6 із С1).

Момент, який розвивається на валу електродвигуна, залежить від магнітного потоку, сили струму в обмотці ротора та коефіцієнта потужності обмотки ротора:

М = kФI₂ cos₂ , (7.10)

де М - обертаючий момент, Нм;

Ф - діюче значення магнітного потоку, Вб;

I₂ - діюче значення сили струму в обмотці ротора, А;

₂ - кут зсуву фаз е.р.с. і струму ротора, рад.

У початковий момент пуску ротор електродвигуна нерухомий і відносне ковзання дорівнює одиниці, тому сила струму в обмотках електродвигуна при пуску більше номінального значення в 5 - 7 разів. Пуск асинхронного електродвигуна з короткозамкненим ротором здійснюють при номінальній напрузі (прямий пуск) та при зниженій напрузі:

Прямий пуск електродвигуна здійснюється безпосереднім його включенням у мережу без будь-яких пристроїв зниження напруги. Застосовується в тих випадках, коли номінальна потужність двигуна набагато менше електричної потужності силового трансформатора. При такому способі пуску струм, споживаний електродвигуном при пуску, не спричиняє значного перегріву двигуна і спадання напруги мережі (тобто не порушить роботу інших пристроїв, включених в мережу).

Пуск при зниженій напрузі здійснюється за допомогою пристроїв, які знижують напругу на затисках електродвигуна (автотрансформатора, індукційного регулятора та інших), а також за допомогою переключення обмоток статора електродвигуна з зірки на трикутник (тобто в початковий момент пуску обмотки статора з'єднані за схемою зірки, а після короткотермінового процесу пуску переключаються на схему трикутника).

5. Регулбвання швидкості обертання асинхронних машин.

регулювати частоту обертання асинхронного електродвигуна з короткозамкненим ротором можна такими способами:

Зміною частоти струму в обмотці статора електродвигуна (f). Для цього використовують регулятор частоти, який дозволяє виконувати плавне регулювання швидкості в широких межах.

Зміною кількості пар полюсів електродвигуна (р). Для цього використовують двигуни зі спеціальною обмоткою статора, яка дозволяє робити східчасте регулювання швидкості (1:2:3:4). Електродвигун у цьому випадку має великі габарити і вартість, а також спеціальний перемикаючий пристрій. Найбільш простим з таких електродвигунів є той, який дозволяє регулювати швидкість у співвідношенні 1:2.

Зміною ковзання (s). Для цього змінюють напругу, яка підводиться до обмоток статора, за допомогою регулятора напруги.

6.Реверсування, та область застосування асинхронних двигунів.

 

Реверсування

Для зміни напряму обертання ротора (реверсування) асинхронного електродвигуна треба поміняти місцями два будь-яких проводи з трьох, якими до обмоток статора підводиться напруга.

Область застосування асинхронних електричних машин

Електричні машини застосовуються у всіх галузях промисловості, на транспорті, у сільському господарстві й побуті. Майже вся електрична енергія виробляється електричними генераторами, а дві третини її перетвориться електричними двигунами в механічну енергію. Від правильного вибору й використання електричних машин багато в чому залежить технічний рівень виробів багатьох галузей промисловості.

 

 

Запитання:

     1.Будова асинхронного двигуна?

2.В яких режимах може працювати асинхронний двигун?

3.ККД двигуна?

4.Наведіть формула ковзані?

     5.Як запускати електродвигун в роботу?

6.Як реверсу вати двигун?

7.Де застосовуються двигуни?

8.Як регулюють швидкість двигуна?

 

 

 

Домашнє завдання: вивчити конспект

 

 

 

Група 11. Число 07.12.2020. Тема Класифікація, види і маркування металів.

 Класифікація, маркування і застосування вуглецевих сталей.

Сталь - це сплав заліза з вуглецем і домішками (кремній,  марганець, сірка, фосфор та гази), в якому вуглецю не більше, ніж 2,14 %.

 Сталі можна  класифікувати  за  різними  принципами,  єдиної класифікації у світі немає.

Попробуємо провести класифікацію сталей таким чином:

- за  вмістом  вуглецю  (низьковуглецеві  -  вміст  вуглецю  від   0,08   до 0,25 %, середньовуглецеві - від 0,25 до 0,60 %,  високовуглецеві - від 0,60 до 2,14 %);

- за  структурою  (доевтектоїдні  із  вмістом  вуглецю  від  0,08  до  0,8 %, структура ферит + перліт; евтектоїдні із вмістом вуглецю  0,8 %,  структура перліт; заевтектоїдні із вмістом вуглецю від 0,8 до 2,14 % структура перліт  + цементит вторинний);

- за  способом  виробництва (конверторні,  мартенівські сталі,  виплавлені в електропечах і сталі після електрошлакового переплавлення);

- за    призначенням    (конструкційні,   інструментальні   та   спеціального призначення).

Конструкційні сталі бувають звичайної якості і якісні.  Конструкційні сталі звичайної якості,  залежно від призначення, поділяють на три групи: А - що постачаються  за  механічними  властивостями,  Б  -  що постачаються за хімічним складом,  В - що постачаються за хімічним  складом  і  механічними властивостями.

Дані сталі маркуються таким чином:

Група А - Ст0, Ст1, Ст2, Ст3, Ст4, Ст5, Ст6.

Група Б - БСт0, БСт1, БСт2, БСт3, БСт4, БСт5, БСт6.

Група В - ВСт2, ВСт3, ВСт4, ВСт5.

Букви Ст означають сталь, цифри - умовний порядковий номер марки залежно від хімічного складу сталі і механічних властивостей, але не вказують на кількісний вміст вуглецю. Букви Б і В визначають групу сталі, буква А перед позначенням марки не вказується.

Щоб показати  ступінь  розкислення,  до  позначення  марки   після   номера добавляють індекси “КП” - кипляча,  “ПС” - напівспокійна,  “СП” - спокійна, наприклад, Ст3пс,  БСт3сп.  Сталі звичайної  якості випускають  у  вигляді листового і сортового прокату. Вони призначені для виготовлення будівельних конструкцій, арматури,  кріплень деталей машин,  які не  несуть  підвищених навантажень. Сталі групи А призначені для виробів,  які при виготовленні не піддаються гарячій обробці (зварюванню,  куванню),  сталі групи  Б  -  для виробів із застосуванням гарячої обробки, сталі групи В широко застосовують для виготовлення зварних конструкцій,  при розрахунку  яких  важливо  знати також і механічні властивості.

Вуглецеву якісну сталь виплавляють у кисневих конверторах, мартенівських та електричних печах. Якісна конструкційна сталь постачається як за механічними властивостях, так і за хімічним складом.

Якісна сталь  перевищує сталь звичайної якості за однорідністю,  є чистішою за вмістом сірки і фосфору,  неметалевих включень і має вужчі межі  вмісту вуглецю. Із   цієї   сталі   виготовляють  відповідальні  деталі  машин  і механізмів, коновки, штампові, калібровані трубки і т.п.

 Вони маркуються: сталь 08кп, сталь 08пс, сталь 10сп, 10, 25, 45, 85 і т.п. Двозначні цифри у маркуванні сталі визначають середній вміст вуглецю у сотих долях відсотка.

Інструментальні сталі виплавляють у мартенівських та  електричних  печах  і використовують для виготовлення  інструментів  (різальних,  вимірювальних, ударних тощо).  Інструментальну сталь поділяють на якісну  і  високоякісну.  Сталь якісну  позначають  літерою У і цифрою,  що вказує на вміст вуглецю у десятих долях відсотка. Наприклад, У7, У8, аж до У13.

Сталь інструментальна високоякісна містить менше домішок (сірки,  фосфору), ніж якісна; при її маркуванні додають букву А, наприклад, У8А.        

Сталі спеціального   призначення   почали використовувати   тоді,  коли  були впроваджені  нові технологічні процеси і специфічні види промисловості.

Наприклад, сталі  А1,  А2,  які  використовуються  для  обробки різанням на верстатах-автоматах;  СВ08 -  для  виготовлення  зварювального  дроту   і зварювальних електродів; сталь 08кп - для листового штампування та ін.  

Властивості сталей залежать від їх складу і структури.

 Із збільшенням  у  сталях вмісту вуглецю,  сталь стає твердішою і міцнішою, пластичність падає. Кремній і марганець у межах  (0,5  -  0,7 %)  істотного впливу на властивість сталі не виявляють.

+Сірка є шкідливою домішкою, утворює з залізом хімічну сполуку FeS. Сірчисте залізо з  залізом  у сталях утворює евтектику з температурою плавлення 1258 ⁰К. Це є причиною червоноламкості при обробці тиском з підігріванням.  Вказана евтектика при  певних  температурах  розплавляється,  у результаті чого між зернами втрачається зв'язок і утворюються тріщини. Крім цього, сірка знижує пластичність і міцність сталі, опір стиранню і корозійну стійкість.

 Фосфор надає сталі холодноламкості (крихкість при  знижених  температурах).  Це пояснюється  тим, що  фосфор  спричиняє  сильну  внутрішню  кристалічну ліквацію.

Ферит - фаза м'яка і пластична;  цементит, навпаки, надає сталі твердості та крихкості; перліт містить 1/8 цементиту і тому  має  підвищену  міцність  і твердість порівняно   з   феритом.   Тому   доевтектоїдні   сталі набагато еластичніші, ніж заевтектоїдні.

Класифікація, маркування і застосування легованих сталей.

Легована сталь  - це сплав заліза з вуглецем та легуючими компонентами (Сr , Nі, W, Mo, Tі, V, Со та ін.), в якому вуглецю не більше, як 2,14 %.  Вуглецева сталь  часто  не  відповідає  вимогам сучасного машинобудівного та інструментального виробництва. У таких випадках використовують леговану сталь. Легуючі компоненти,  що вводяться у сталь,  змінюють її механічні, фізичні та хімічні властивості.  Для легування  сталі  застосовують  хром, нікель, марганець,  кремній,  вольфрам,  молібден, ванадій, кобальт, титан, алюміній, мідь та ін.

Найпростішою і оптимальною класифікацією легованих сталей є класифікація за:

1. Вмістом легуючих компонентів:

- низьколеговані (сумарний вміст легуючих компонентів  до 5 %);

-  середньолеговані (5-10 %);

-  високолеговані (до 10 %).

2. Структурою  (на  п'ять  класів:  перлітний,  мартенситний,   аустенітний, карбідний і феритний).

3. Призначенням.  Залежно  від  призначення  леговану  сталь  поділяють   на конструкційну, інструментальну і спеціального призначення.

 Конструкційну сталь    використовують    для    виготовлення    будівельних конструкцій, деталей машин.

Для конструкційної легованої сталі прийнято маркування,  за яким перші  дві цифри вказують  середній вміст вуглецю в сотих частках відсотка,  букви - наявність відповідних легуючих компонентів,  а цифри, що стоять за буквами, процентний вміст цих компонентів.  Якщо після якоїсь букви немає цифри,  то це означає, що сталь містить даний елемент у кількості біля 1 %.

Для позначення легуючих компонентів взято такі букви:

Х - хром,  Н - нікель,  Г - марганець,  С - кремній,  В  -  вольфрам,  М  - молібден, Ф - ванадій,  К - кобальт, Т - титан, Ю - алюміній, Д - мідь, Р - бор, Б - ніобій, А - азот, Е - селен, Ц - цирконій.

Наприклад, марка 30ХН3 означає хромонікелеву сталь, що містить  0,3 % С, до 1 % Сr  та  3 % Nі.

Для позначення  високоякісної  легованої  сталі  у кінці маркування додають букву А,  наприклад, 30ХГСА, для позначення особливо високоякісної сталі - букву Ш.

Для сталей інструментальних порядок маркування  за  легуючими  компонентами такий самий,  як  і для конструкційної,  але кількість вуглецю зазначається першою цифрою у десятих  частках  відсотка.  Якщо цифри  немає,  то  сталь містить більше   1 %  вуглецю.  

Наприклад,  сталі  для  ударно-штампового  і вимірювального інструменту 20Х12 (містить 2,0-2,2 % С і 11,5-13,0 %  Сr), Х12Ф1, сталі  для різального інструменту 9ХС містить  0,9 %  С,  по 1 % хрому і кремнію).

+На відміну від попередніх маркується швидкорізальна сталь. Встановлені такі марки швидкорізальної сталі:  Р18,  Р12,  Р9, Р6М3, Р18М, Р9М, Р9Ф5, Р14ФА, Р18Ф2, Р9К5,  Р9К10, Р6М5, Р18К5Ф2. Буква Рвказує про наявність у сталях карбіду вольфраму,  цифра після букви Р вказує на вміст карбіду вольфраму в відсотках. Наприклад,  сталь марки Р6М5 містить до 6 % карбіду вольфраму і до 5 % молібдену.

Сталі спеціального   призначення.   Багато   машин,   приладів   та  іншого устаткування мають деталі,  до яких ставляться особливі  вимоги:  

- опір  дії хімічних, агресивних    середовищ;           

- збереження   міцності   при   високих температурах;

- стійкість   проти   окислення   при   високих   температурах;

          - зносостійкість, магнітні, теплові та інші властивості.

Маркуються вони за принципом конструкційних  сталей.  Наприклад,  жаростійка легована стальХ25Н20С2 (містить до 1 % С, до 25 % Сr , до 20 % Nі і до 2 % Sі).

Класифікація, маркування і використання чавунів.

         Чавун - це сплав заліза з вуглецем та домішками (Sі, Mn, S,  P, O₂ , Н₂ , N₂ ), в якому вуглецю більше як 2,14 %.

         Чавуни доцільно класифікувати  за  призначенням  на:  білі,  сірі, ковкі, високоміцні і антифрикційні.

         Білі чавуни - це  чавуни,  в  яких  вуглець  перебуває  у зв'язаному стані,  у вигляді цементиту (Fe₃C).  Їх можна класифікувати за структурою:  до евтектичні (вміст вуглецю  від  2,14  до  4,3  %); евтектичні (вміст вуглецю 4,3 %);  заевтектичні (вміст вуглецю від 4,3 до 6,67 %).

         Білі чавуни  в основному використовують для переробки у сталь.  В окремих випадках для виготовлення виробів,  які не піддаються  високим навантаженням.

         Сірі чавуни  -  це  чавуни,  в  яких  вуглець  перебуває  як  у зв'язаному стані  (Fe₃C) так  і  в вільному у вигляді графіту.  Сірі чавуни маркуються буквами СЧ з цифрою, яка вказує мінімальну  границю  міцності на розрив або розтяг.

         Згідно ДСТУ є такі марки сірого чавуну:  СЧ12,  СЧ15, СЧ18, СЧ21, СЧ24, СЧ25,  СЧ32,  СЧ35, СЧ40,  СЧ45. Сірі   чавуни використовуються для      виготовлення     різних     відливок     для сільськогосподарських машин і побутової  техніки.  У  структуру  сірих чавунів обов'язково  входить  фаза графіт  у  вигляді  пластинок.  Це дозволяє в деякій мірі підвищити  пластичність у  порівнянні  з  білими чавунами.

         Ковкий чавун - умовна  назва  м'якого  і  в'язкого  чавуну,  який одержують з  білого  чавуну шляхом відливанням  з подальшою термічною обробкою.  Його не кують,  але він набагато пластичніший  за  сірий чавун.  Ковкий чавун, як  і сірий,  складається із  основи – сталі та містить частину вуглецю у вигляді графіту, проте графітові включення у ковкому чавуні інші по  формі  (у  вигляді плям, а не пластин).  Властивості ковкого чавуну залежать від металевої основи і розміру включень графіту, чим менші включення графіту, тим міцніший ковкий чавун.

Ковкий чавун позначають буквами КЧ і двома числами,  з яких перше вказує мінімальну  границю міцності  на  розтяг,  друге - мінімальне відносне видовження d (%). Відомі такі марки ковкого чавуну: на феритній основі (3-10 % перліту ) КЧ30-6, КЧ33-8, КЧ35-10, КЧ37-12, на перлітній основі (0-20 % фериту)КЧ45-7, КЧ50-5, КЧ55-4, КЧ60-3, КЧ65-3.

         Ковкий чавун   широко   використовують   у   сільськогосподарському машинобудуванні, в  автомобільній   і    тракторній    промисловості, верстатобудуванні та в інших галузях промисловості.

+         Високоміцні чавуни. Підвищення міцності і  пластичності чавунів досягають  модифікуванням  під  час виплавляння,  яке забезпечує одержання глобулярного      (сфероїдального)      графіту      замість пластинчастого. Таку  форму  графіту  одержують  при введені присадок у рідкий чавун магнію або лігатури (20 % Mg + 80 % Nі).

         Встановлені такі марки високоміцного чавуну у відливках: ВЧ35, ВЧ40, ВЧ50,  ВЧ60, ВЧ70, ВЧ80, ВЧ100, ВЧ120. Число вказує мінімальну  границю міцності на розрив або розтяг.

Міцність чавуну   збільшується  із  збільшенням  кількості  перліту  і дисперсності глобулів графіту.

         Високоміцний чавун  використовують  замість  сталі для відливання валів, зубчастих коліс,  муфт,  задніх мостів автомобілів, картерів та ін.